1) Ні в якому разі не уникайте розмов з дитиною про те, чому ви змушені були переїхати. Згідно з вашого власного розуміння ситуації і з урахуванням віку вашої дитини - але обов'язково поясніть їй, що відбувається.
2) Якщо постраждав або загинув хтось із близьких - не приховуйте від дитини. Вона все одно відчує вашу напругу. Але якщо вона не буде знати, з чим пов'язана напруга, є ймовірність того, що дитина вирішить, що сама у чомусь винна, що вона «погана». Це почуття провини буде зростати у малюка як на дріжджах.
3) Підтримуйте її прихильність до однолітків, рідних, які залишилися вдома або теж переїхали, але зараз не поруч. Пишіть разом з вашим чадом листи, надсилайте малюнки. Так дитина буде відчувати, що вона не самотня у своєму горі і що життя триває.
4) Вислуховуйте, сприймайте всерйоз «дитячі» проблеми: для малюка втрата ведмедика, що залишився вдома важлива в такій же мірі, як для дорослого - втрата самого будинку.
5) Не забороняйте дітям гратися у війну, цілитися у людину з іграшкової зброї. Заборони можуть рано чи пізно мати в реальному житті зворотний ефект.
6) Переконуйте дитину, що тут і зараз вона в безпеці. Війна - далеко, і всі ваші дії, в тому числі - переїзд, спрямовані на її захист.
7) Створюйте для малюка його приватну територію. Навіть якщо ви живете в кімнаті з 20 людьми, він повинен знати, що ось його ліжко, місце для його речей, іграшок. Організуйте для маленьких окремий ігровий простір - дитячі кімнати і навіть курені, халабуди і пр.
8) Всіляко сприяйте купань, контактів/ігор з водою та піском. Це дуже чудово знімає стрес і м'язову напругу (якщо ці «процедури» в принципі подобаються дитині).
9) Якщо ви самі дивіться новини по телевізору, не забороняйте це робити дитині. У будь-якому випадку, якщо вона дивиться випуск сама, краще складіть їй компанію і будьте готові відповісти на її питання.
Пам'ятайте, пережитий дитиною стрес (як наслідок спостереження людей зі зброєю, військових дій або вимушеного переїзду) може проявитися, в середньому, через півроку. Але цілком можливо і раніше.
| 
